ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦИДАЛЬНИХ ТЕНДЕНЦІЙ СЕРЕД ШКОЛЯРІВ

ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦИДАЛЬНИХ ТЕНДЕНЦІЙ СЕРЕД ШКОЛЯРІВ

За останні роки збільшилась кількість самогубств серед дітей 5-14 років. Максимальна кількість самогубств серед неповнолітніх припадає на вік 14-17 років, але якщо вчасно помітити зміни в поведінці дітей і надати допомогу, ризик суїциду можна значно зменшити.

Чому людина, а особливо підліток, скоює такий жахливий вчинок? Що впливає на формування суїцидальної поведінки людини? Які причини можуть призвести до суїциду? Які ознаки того, що підліток може скоїти самогубство? Що можуть зробити адміністрація школи, класні керівники, педагоги для попередження самогубств серед учнів? Для того, щоб проводити ефективну роботу, спрямовану на профілактику суїцидальної поведінки в учнівському середовищі в закладах освіти, необхідно щоб класні керівники, педагоги добре володіли інформацією з даної проблеми, могли помітити учня, у якого відбулися зміни в емоційному стані та надати йому підтримку.

Суїцидальна поведінка – це аутоагресивні дії людини, які свідомо та навмисно спрямовані на спрямовані на позбавлення себе життя в результаті зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Фактор навмисності та передбачення смерті від подібних форм поведінки, що відносяться до нещасних випадків.

РОЗРІЗНЯЮТЬ ДЕКІЛЬКА ВИДІВ САМОГУБСТВ:

1. Неусвідомлюване самогубство.
2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковаж­ність.
3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогуб­ство:

а) маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями
або мареннями;

б) самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

в) самогубство охоплених нав’язливими ідеями;

г) автоматичне чи імпульсивне самогубство.

4. Самогубство психічно нормальної людини з такими ви­дами суїцидальної поведінки:

а) демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

• завершені і незавершені самовбивчі дії;
• поведінка суїцидентів із тривалим і сталим прагненням до смерті; коротким, але рецидивним ставленням, що час від часу повторюється; миттєвим, імпульсивним, рецидивним став­ленням до смерті;
• непрямий, напівнавмисний, напівпереднавмисний суїциди, суїцидальний еквівалент, незавершений суїцид, парасуїцид;
• можливий суїцид, суїцидна гра, провокація агресії на себе;
• серйозний та несерйозний суїциди;
• суїцидні феномени;

б) форми суїцидальної поведінки:

• внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри;
• зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суї­циди;

в) егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв’язків особистості із суспільством;

г) альтруїстичний суїцид, який відбувається у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (японські пілоти-камікадзе, релігійні фанатики тощо);

ґ) анемічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

д) суїцид, спровокований засобами масової інформації;

е) суїцид, спричинений депресією.

Деякі психологи пов’язують ризик суїциду з інстинктом аутоагресії (на відміну від інстинкту агресії), що у підлітковому віці виявляється в:

• аутодеструкції – неусвідомленій реалізації наміру завдати шкоди фізичному і психічному здоров’ю (ризикована поведінка, екстремальні види спорту);
• різноманітних формах самотравми (самопорізи, самообпалювання);
• суїцидальних еквівалентах (зловживання алкоголем, нар­команія, викликані бажанням забутися, втекти від неприємнос­тей);
• суїцид – як крайній прояв аутоагресії.

У нормі у людини прояви цих інстинктів не тільки врівно­важені, але і пригнічені вихованням, однак людина у граничних ситуаціях може виявляти їх, наближаючись до суїциду.

Значна частина підлітків відчуває депресію, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, має проблеми у стосунках із дорослими та однолітками.

Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні зі згаданими рисами породжує відчуття безвиході, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та са­мотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до суїциду дитини або підлітка.

ДО СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ РИЗИКУ, ЯКІ МОЖУТЬ СПРИЯТИ ВИНИКНЕННЮ СУЇЦИДАЛЬНИХ ПРОЯВІВ У ПІДЛІТКІВ ТА МО­ЛОДІ, НАЛЕЖАТЬ:

• серйозні проблеми у сім’ї;
• відсутність контакту з однолітками;
• смерть коханої або значущої людини;
• розрив стосунків з коханою людиною;
• міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;
• проблеми з дисципліною або законом;
• тиск групи однолітків, передусім пов’язаний із насліду­ванням самоушкоджувальної поведінки інших;
• тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;
• розчарування оцінками у закладі освіти, невдачі у навчанні;
• високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);
• проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;
• небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);
• зараження СНІДом або хворобами, що передаються ста­тевим шляхом;
• серйозні тілесні недуги;
• надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

ЯКЩО КОНКРЕТИЗУВАТИ НЕГАТИВНІ СІМЕЙНІ ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВА­ЮТЬ НА СУЇЦИДАЛЬНІСТЬ ПІДЛІТКІВ І ЮНАКІВ, ТО ДО НИХ НАЛЕЖАТЬ:

• психічні відхилення у батьків, особливо афективні (де­пресії та інші душевні захворювання);
• зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти-суспільної поведінки у сім’ї;
• сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім’ї;
• насилля у сім’ї (особливо фізичне і сексуальне);
• брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім’ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;
• часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім’ї;
• розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;
• часті переїзди, зміна місця проживання сім’ї;
• надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;
• надмірна авторитарність батьків;
• брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколиш­ньої дійсності.

МОТИВАМИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ШКОЛЯРА МОЖУТЬ БУТИ:

• бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;
• втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.
• втрата близької, коханої людини;
• конфлікти з батьками, однолітками;
• неможливість бути зрозумілим, почутим;
• переживання, образи;
• почуття помсти, протесту, загрози;
• почуття провини, сорому, невдоволення собою;
• ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагіт­ність;
• самотність, відчуженість;
• страх покарання батьками;
• шкільні проблеми.

Це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перелічити.

Деякі з цих ознак мають «подвійне» значен­ня, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи у житті юної людини. Але психологу, соціальному педагогу, вчителю і вихователю ніколи не слід забувати про «суїцидальну тему» при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність суїцидальної за­грози доцільно використовувати спеціальні психодіагностичні засоби – карти, опитувальники, тести.

ОСНОВНИМИ СКЛАДОВИМИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ЯК ДИНАМІЧНОГО ПРОЦЕСУ Є:

1. Етап суїцидальнихтенденцій. Вони є прямими або непрямими ознаками, що свідчать про зниження цінності власного життя, утраті її змісту або небажання жити. Суїцидальні тенденції виявляються в думках, намірах, почуттях або погрозах. На цьому етапі здійснюється превенція суїциду, тобто його запобігання на підставі знання психологічних абосоціальних провісників
2. Етап суїцидальних дій. Він починається, коли тенденції переходять у конкретні вчинки. Під суїцидальної спробою розуміється свідоме прагнення позбавити себе життя, що з незалежних від людини обставин (своєчасне надання допомоги, успішна реанімація і т.п.) не було доведено до кінця. Самоушкодження, які безпосередньо не ведуть до самознищення, мають демонстративний характер і спрямовані на здійснення морального тиску з метою отримання певної вигоди, називаються парасуїцидом.

III. Етап постсуїцидальної кризи. Він продовжується від моменту здійснення суїцидної спроби до повного зникнення суїцидальних тенденцій, що іноді характеризуються циклічністю прояву. Цей етап охоплює стан психічної кризисуїцидента, ознаки якого (соматичні, психічні абопсихопатологічні) і їхня виразність можуть бути різними. На цьому етапі здійснюються поственція і вторинна превенція суїцидальної поведінки. Поственція є системою мір, спрямованих на подолання психічної кризи адресованих не лише суїциденту, але і йогооточенню. Вторинна превенція полягає в попередженні повторних суїцидальних спроб.

СИСТЕМА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТА КОРЕКЦІЇ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім’ями.

СИСТЕМА РОБОТИ З ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДУ МАЄ МІСТИТИ 7 КОМПОНЕНТІВ:

1.Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів:

• створення у школі інформаційного куточка з методичною

літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців;

• проведення у школах психолого-педагогічних семінарів,

консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії»;

• під час підготовки до педрад проводиться вивчення

психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих;

• проведення індивідуальних консультацій з вчителями і

батьками дітей із групи суїцидального ризику;

• організація роботи батьківського психологічного класу або

Батьківського всеобучу з тем «У сім‘ї – підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

• організація роботи груп зустрічей для батьків проблемних учнів

(за потреби);

• проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й

сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні проблеми підліткового віку», «Стрес і депресія».

2. Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї – залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

3.Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

• у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на

фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя;

• виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або

імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці;

• використання спеціальних психодіагностичних методик:
• Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій:
• навчання технік керування емоціями, зняття м‘язового й

емоційного напруження;

• навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних

ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки (Д.Романовська);

• розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її

соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

• консультативна робота з батьками, педагогами, учнями,

спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів – постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога.
7. При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю – рекомендація відвідати дитячого психоневролога, психотерапевта, психіатра.

У СУЇЦИДАЛЬНІЙ ПОВЕДІНЦІ ПІДЛІТКІВ МОЖНА УМОВНО ВИДІЛИТИ 3 ФАЗИ:

1. Фаза обдумування, викликана свідомими думками про здійснення суїциду. Ці думки згодом можуть вийти з-під кон­тролю і стати імпульсивними. При цьому підліток замикається в собі, втрачає інтерес до справ сім’ї, роздає цінні для нього речі, змінює свої стосунки з оточенням, стає агресивним. Стає інакшим і зовнішній вигляд: підліток перестає дбати про себе, може змінитися його вага (пов’язано з переїданням або анорексією), через зниження уваги з ним може трапитися нещасний випадок.
2. Фаза амбівалентності, яка настає за умов появи додаткових стресових факторів, – тоді підліток може висловлювати конк­ретні погрози або наміри суїциду комусь із найближчого ото­чення, але цей «крик про допомогу» не завжди буває почутим. Однак саме на цьому етапі підлітку ще можна допомогти.
3. Якщо ж цього не трапиться, то настає фаза суїцидальної спроби. Вона минає дуже швидко – для підлітків характерна швидка друга фаза і перехід до третьої.

Як вказує В. Силяхіна, більшість суїцидальних підлітків (до 70 %) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Звісно, це вимагає від оточення, особливо від психологів і лікарів, оперативних дій, надання адекватної допомоги таким підліткам.

НАУКОВЦІ ВИДІЛЯЮТЬ ЧОТИРИ ТИПИ ПОСТСУЇЦИДАЛЬНИХ СТАНІВ:

1. Критичний – конфлікт утратив актуальність, суїцидальні тенденції відсутні. Наявне характерне почуття сорому за суїцидальну спробу, страх перед можливим смертельним результатом. Рецидив маловірогідний.
2. Маніпулятивний – актуальність конфлікту зменшилась, проте відбулось це за рахунок впливу суїцидальної дії. Суїцидальних тенденцій постсуїциду немає. Характерне легке почуття сорому, страх смерті. Висока вірогідність того, що в майбутньому при вирішенні конфліктів суїцидент буде застосовувати цей спосіб скоріше демонстративного характеру з метою шантажу.
3. Аналітичний – конфлікт актуальний, проте суїцидальні тенденції відсутні. Характерним є каяття за замах. Учень буде шукати способи вирішення конфлікту, якщо не знайде – можливий рецидив, але вже із більш високою вірогідністю летальних наслідків.
4. Суїцидально-фіксований – конфлікт залишається актуальним, причому характерним є збереження суїцидальних тенденцій. Ставлення до суїциду позитивне. Це найнебезпечніший тип, при якому необхідна тісна взаємодія з суїцидентом та жорсткий контроль.

Таким чином, у центрі уваги працівників психологічної служби має бути кризова ситуація, конфлікт, який провокує суїцид. Тому, окрім соціально-психологічного супроводу суїцидента та його оточення, необхідним є повернення до джерела проблемного поля та відпрацювання стратегій виходу з кризової ситуації. Важливо розуміти, що якби проблеми вирішувались раніше – спроби суїциду могло б і не бути.

Соціальне оточення суїцидента, як правило, вирізняється тим, що кожен відчуває провину, вважаючи, що не почув заклику про допомогу, не зміг запобігти суїциду. У випадку завершеного суїциду організувати системну групову роботу (40-годин) з класом, де навчалася дитина, для уникнення ефекту Вертера – наслідування суїцидальної поведінки у проблемних ситуаціях.

ПРАВИЛА РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ, ДРУГ ЧИ ПОДРУГА ЯКОГО ЗДІЙСНИЛИ САМОГУБСТВО (Є. ГРОЛЛМАН)

1. Не обманювати, говорити правду. Одна з найбільш серйозних проблем молоді полягає у відсутності знань про суїциди через прагнення дорослих до збереження таємниці «в інтересах дітей». Однак викривлення реальності може на довгий час закріпити в підлітка, який знаходиться у депресивному стані через те, що сталось, стан пригнічення. Тому необхідно в доступній формі надати учням закладу, де відбувся суїцид, прості та зрозумілі відомості про випадок з урахуванням їхнього віку та рівня розвитку. Особливо важливим є те, щоб друзі самогубці отримали інформацію про обставини смерті від педагогів, а не від приятелів, сусідів чи преси.
2. Дати можливість говорити про загиблого та згадувати не тільки про трагедію, яка відбулася, але і про щасливі часи та моменти, проведені з ним.
3. Обговорення інтимних причин та мотивів суїциду слід проводити вибірково- дати можливість виразити емоції. Гнів, відчай, протест властиві не тільки дорослим, а й дітям, які мають право на відкрите виявлення почуттів. Разом з тим необхідно звернути особливу увагу на почуття провини, яке виникає у підлітків, запевнюючи їх в непричетності до самогубства і в тому, що вони зробили все можливе для його попередження.
4. Долати фаталістичні настрої, обговорюючи конструктивні шляхи подолання можливих конфліктів. Важливо запевнити дітей, що суїцид не є єдиним способом виходу із складної ситуації.

Важливо продовжувати роботу з друзями, однокласниками суїцидента протягом усього терміну, поки вони будуть потребувати допомоги, підтримуючи в них надію на майбутнє.

ПСИХОДІАГНОСТИКА СУЇЦИДАЛЬНИХ СХИЛЬНОСТЕЙ І ДІЙ УЧНІВ

Масова психологічна діагностика учнів щодо виявлення суїцидального ризику не проводиться. Для первинного виявлення достатні різноманітні методи збору інформації (спостереження з опорою на маркери суїцидального ризику, опитування батьків, педагогів, однолітків, узагальнення матеріалів і т.ін.) та аналіз вже наявного діагностичного матеріалу за різними аспектами діяльності практичного психолога. Так, до вже традиційних опитувань щодо рівня тривожності та агресивності учнів 6-х-11-х класів можливо додати вивчення стану депресивності.

Завданням первинної профілактики є психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій, що відбувається:

• у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на

фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо);

• при виявленні ознак алкоголізму, наркоманії, асоціального

способу життя;

• упроцесі виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту

або імпульсивна ненажерливість, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці.

Завданням вторинної профілактики є запобігання суїциду, тобто соціально-психологічна робота з групою учнів, що знаходяться у важкій життєвій ситуації і висловлюють суїцидальні наміри. Для цієї групи учнів необхідне проведення поглибленого діагностичного обстеження.

ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ ТА ОТОЧЕННЮ СХИЛЬНОЇ ДО СУЇЦИДУ ДИТИНИ

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення сто­сунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Моховіков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:

• завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в май­бутнє, покращує її стан;
• не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;
• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;
• сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;
• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судить її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;
• слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність само­стійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У ВИПАДКУ, КОЛИ ВАШІ ДІТИ ВИЯВЛЯЮТЬ СУЇЦИДАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ АБО ВІДЧАЙ, СЛІД ПОВОДИТИСЯ ТАК.

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.
3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите,чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.
5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.
6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не пере­творюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні розпитування.
8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.

10.Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12. І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

У ВИПАДКУ, ЯКЩО ІСНУЄ РЕАЛЬНИЙ СУЇЦИДАЛЬНИЙ РИЗИК АБО ВЖЕ ВІДБУЛАСЯ СПРОБА, СУЇЦИДОЛОГИ РАДЯТЬ БАТЬКАМ ТАКЕ:

1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування.
2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні пси­хологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас – перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов’язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.
3. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація – жести, доторки тощо.
4. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИМ ПРАЦІВНИКАМ

ЩОДО НАДАННЯ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДОПОМОГИ УЧНЕВІ ПРИ ПОТЕНЦІЙНОМУ СУЇЦИДІ

Педагогічним працівникам можна рекомендувати у випадку виникнення ознак суїцидальної поведінки в учнів здійснювати наступні види допомоги:

– Підбирайте ключі до розгадки суїциду. Попередження суїцидів полягає не тільки у піклуванні та підтримці, а і у здатності розпізнавати ознаки можливої небезпеки. До числа останніх відносять суїцидальні погрози, які передують спробі самогубства, депресію, значні зміни у поведінці людини тощо. Зауважте своєчасно прояви безпорадності та безнадії і з’ясуйте, чи не є ця людина одинокою та ізольованою.

– Приймайте суїцидента як особистість. Припустіть. що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що вона не здатна і не може наважитися на самогубство. Якщо ви думаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними почуттями і переконаннями. Небезпека, що ви перебільшите потенційну загрозу, – ніщо в порівнянні з тим, що хтось може загинути в результаті вашого невтручання.

– Налагодьте турботливі стосунки. Необхідно турбуватися про людину, яка перебуває у відчаї. У цій ситуації не має часу для моралізування, а лише для доброзичливої підтримки, яку потрібно висловлювати не лише словами, але й невербально. Для того, хто відчуває, що він не потрібний і не

любимий, турбота чуйної людини є могутнім підбадьорливим засобом.

– Будьте уважним слухачем. Якщо людина перебуває у депресивному стані, то їй більше потрібно говорити, аніж когось слухати. Вона страждає від сильного почуття відчуження і не завжди готова сприйняти ваші поради, відгукнутися на ваші думки і потреби. Не засуджуйте таку людину, вона хоче позбутися болю, але не може знайти виходу. Спробуйте, по можливості, залишитися спокійним і розуміючим. Ви можете надати безцінну допомогу, вислухавши розповідь про почуття цієї людини, – її печаль, провину, страх чи гнів. Інколи, якщо ви просто мовчки посидите з нею, і це буде доказом вашої зацікавленості і турботи.

– Не сперечайтеся. Зіштовхуючись із суїцидальною загрозою, оточуючі часто відповідають: «Подумай, ти живеш набагато краще, аніж інші, ти мав би дякувати долі» тощо. Такі відповіді зразу блокують подальше обговорення і викликають ще більшу пригніченість. Ні в якому разі не висловлюйте обурення, якщо ви присутні при розмові про самогубство. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.

– Запитуйте. Запитання повинні бути прямі, наприклад,: «Ти думаєш про самогубство?». Це не викличе подібної думки, якщо її раніше не було. Але якщо людина обдумує самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдужі її переживання і хто згоден обговорити цю заборонену тему, то це може принести полегшення, допомогти зрозуміти свої почуття і досягнути очищення.

– Не пропонуйте невиправданих утіх. Після того, як ви почули від когось про суїцидальну загрозу, у вас може з’явитися бажання сказати: « Ні, ви насправді так не думаєте», «Це швидко пройде». Не слід цього робити, адже причина, з якої людина посвячує у свої думки, полягає у її бажанні занепокоїти інших своєю ситуацією. Якщо ви не виявите зацікавленості і чуйності, то людина у стані депресії може розцінити ваші висловлювання, як прояв зневаги і недовіри, що лише посилить її відчуття недовіри.

– Пропонуйте конструктивні підходи. Одне з найважливіших завдань профілактики суїциду полягає в тому, щоб допомогти людині визначити джерело психічного дискомфорту. Необхідно допомогти ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити, що її поглиблює, а також переконати в тому, що вона може говорити про свої почуття і переживання без сорому, навіть про негативні емоції. Доцільно сказати: «Ви схвильовані. Може, якщо ви поділитеся своїми проблемами зі мною, я спробую зрозуміти вас». Якщо кризова ситуація і емоції названі, то слід вияснити, як людина вирішувала схожі ситуації в минулому. Це називається «оцінкою засобів вирішення проблем». Спробуйте спільно розкрити способи виходу з криз у минулому. З’ясуйте, що залишається позитивно значущим для людини? Що вона цінить? Відзначте ознаки емоційного пожвавлення, коли мова буде вестися про «найкращій» час у житті. Хто ці люди, котрі продовжують хвилювати? Чи не виникло якихось альтернатив після аналізу життєвої ситуації? Чи не з’явилася надія?

– Вселяйте надію. Надія допомагає вийти з полону думок про самогубство. Але надія повинна випливати із реальності. Немає сенсу говорити: «Не хвилюйтеся, все буде добре», – коли все добре бути не може. Надії виникають не з відірваних від реалій фантазій, а із здатності людини хотіти і досягати поставленої мети. Надія має бути обґрунтована. Коли людина повністю втрачає надію на гідне майбутнє, їй потрібно запропонувати альтернативу: «До кого ви могли б звернутися за допомогою?», «Як можна було б змінити ситуацію?». Важливо допомогти людині зрозуміти, що не потрібно зосереджуватися лише на одному полюсі емоцій. Людина може любити і в той же час інколи відчувати відверту ненависть; сенс життя не зникає, навіть якщо воно приносить душевні страждання. Основи для реалістичної надії мають бути подані чесно, переконливо і м’яко. Дуже важливо при цьому підкреслити людські можливості і силу, а також те, що кризові стани, за звичай минають, а самогубство є безповоротнім.

– Оцініть міру ризику самогубства. Спробуйте визначити серйозність можливого суїциду. Адже наміри бувають різними, – від скороминучих, нечітких думок про таку можливість до наявності чітко розробленого плану самогубства певним способом. Важливо з’ясувати й інші негативні фактори: алкоголізм, вживання наркотиків, міру емоційних розладів і дезорганізації поведінки, почуття безнадійності і безпомічності. Чим детальніше розроблений план самогубства, тим вищий його потенційний ризик.

– Не залишайте людину одну у випадку високого суїцидального ризику.

– Зверніться за допомогою до спеціалістів.

– Важливо якомога довше зберігати турботу і підтримку учня. Якщо критична ситуація і пройшла, то пеціалісти чи сім’я не повинні дозволяти собі розслаблення. Найгірше може бути попереду. За покращення часто приймають підвищення психічної активності. Вони кидаються у вир діяльності, просять вибачення у тих, кого образили. Оточуючі відчувають полегшення і послаблюють пильність. Але така поведінка може свідчити про рішення розрахуватися зі всіма боргами і зобов’язаннями, після чого можна покінчити із собою. Половина суїцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку психологічної кризи. Допоможіть учню адаптуватися в соціумі.

– Використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.

Ці заходи стануть ефективнішими, якщо учні довіряють керівникові навчального закладу, класному керівнику, педагогу, знають, що він ніколи не зраджував дитину і не зрадить її у кризовій

 

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ:

 

• Методичні рекомендації «Суїцидальна поведінка неповнолітніх.doc
• Профілактика суїцидільних тенденцій2017.zip